Шановні колеги!
Ваші Високоповажності!
Шановний пане Гойсґен!
Пані та панове!

Вже два роки в Україні вирує найбільша сухопутна війна в Європі з часів Другої світової війни. Російська агресія щодня забирає невинні жертви. Щодня в Україні плачуть, перебувають у жалобі і гинуть люди. І тому у своїй сьогоднішній промові я хочу зосередитися на цій війні по сусідству з нами.

Незважаючи на величезні власні втрати, значні частини збройних сил Росії залишаються боєздатними. Росія готувала свою армію до цієї війни протягом багатьох років і розробила нові, небезпечні системи озброєння на всіх рівнях. Російська економіка вже давно працює в режимі війни. Економіку, освіту, науку і культуру в Росії Путін практично підпорядкував своїй ідеології. Кожен, хто виступає за свободу і демократію, повинен боятися за своє життя. Що це означає, показує нам шокуюча, обурлива новина про смерть Олексія Навального в російській в'язниці. І останнє, але не менш важливе: Путін відправляє все більше і більше військових на фронт.

Через два роки після початку війни ми всі повинні запитати себе: чи достатньо ми робимо для того, щоб дати Путіну сигнал: "Ми налаштовані на довгий шлях"? Чи достатньо ми робимо, якщо всі ми достеменно знаємо, що означала би перемога Росії в Україні? А саме: кінець України як вільної, незалежної і демократичної держави, руйнування нашого європейського мирного порядку, найсерйозніше з 1945 року потрясіння Статуту ООН і, не в останню чергу, заохочення для всіх автократів світу вдаватися до насильства у вирішенні конфліктів. Політична і фінансова ціна, яку нам довелося б тоді заплатити, була би у багато разів вищою, ніж усі витрати на нашу підтримку України сьогодні і в майбутньому.

Що випливає для нас з такої інвентаризації? Що з цього повинно випливати для НАТО і для Європи? На мій погляд, головними є дві речі.

Перше. Загроза з боку Росії є реальною. Саме тому наша здатність до стримування і оборони має бути переконливою і залишатися переконливою. При цьому в силі залишається таке: ми не хочемо конфлікту між Росією і НАТО. Тому всі, хто підтримує Україну, з початку війни дійшли між собою згоди: ми не посилаємо своїх військових в Україну.

Водночас Путін і військові в Москві повинні зрозуміти: Ми, найсильніший військовий альянс у світі, здатні обороняти кожен квадратний метр території нашого альянсу. Для цього важливо, щоб ми продовжували зміцнювати європейську опору НАТО, в тому числі, у сфері стримування.
    
Я, мабуть, не розповім вам нічого нового, коли скажу: Німеччина інвестуватиме в оборону два відсотки свого валового внутрішнього продукту цього року і робитиме це в наступні роки, в 20-ті, 30-ті і далі. Більше ніж будь-коли, нам потрібно подбати про відповідність наших засобів стримування сучасним вимогам.

Тому в першій Стратегії національної безпеки Федерального уряду ми, серед іншого, постановили - я цитую - сприяти "розвитку і впровадженню спроможностей майбутнього, таких як далекобійна високоточна зброя". Ми обговорюємо це з Францією і Великою Британією. Це узгоджується із зусиллями Еммануеля Макрона і моїми зусиллями зі зміцнення європейської оборонної промисловості.

Адже незалежно від того, як закінчиться війна Росії в Україні, незалежно від результатів майбутніх виборів по обидва боки Атлантики, цілком ясно одне: ми, європейці, повинні набагато більше дбати про власну безпеку, зараз і в майбутньому. Існує величезна готовність до цього.

Я також сказав про це Президенту Байдену під час мого візиту до Вашингтона минулого тижня. Наші зусилля за останні 24 місяці підкреслюють це. І водночас Джо Байден і я були одностайні в одному: наш трансатлантичний альянс і в майбутньому залишиться цінним і сильним по обидва боки Атлантики, тому що ми поділяємо спільні цінності і переконання: свободу, демократію, силу закону і повагу до гідності кожної людини. За це я глибоко вдячний Президенту і всім нашим північноамериканським друзям, присутнім тут серед публіки. Дякую вам за те, що ви є такими сильними союзниками і друзями!

Дозвольте мені також чітко заявити: будь-яка релятивізація гарантій допомоги з боку НАТО йде на користь лише тим, хто, як Путін, хоче нас послабити.

Мій другий пункт стосується нашої підтримки України. Європейський Союз і країни-члени наразі надали для цього майже 90 мільярдів євро. Додатково до цього – 50 мільярдів євро фінансової допомоги, яку ми нещодавно ухвалили на найближчі роки. Ми прийняли понад чотири мільйони українських біженців тут, у Європейському Союзі, мільйон з них лише в Німеччині. Це було і залишається правильним рішенням!

Щойно вчора Президент Зеленський і я підписали Угоду, в якій ми взяли на себе довгострокові зобов'язання щодо безпеки України. Це свідчить про те, що наша підтримка є широкою й осяжною, але, перш за все, довгостроковою. Військова допомога, яку вже надала і запланувала Німеччина, становить дещо більше 28 мільярдів євро. На поточний рік ми майже подвоїли нашу військову допомогу до понад семи мільярдів євро. До цього додадуться зобов'язання на наступні роки на суму шість мільярдів євро. 

Я дуже хотів би, і я разом з деякими іншими європейськими колегами наполегливо агітую за те, щоб подібні рішення були прийняті в усіх європейських столицях. Я знаю, це нелегко. Тут, у Німеччині, теж нелегко. Як і в інших країнах, у нас також лунають критичні голоси, які запитують: чи не варто нам витратити гроші на інші цілі? Москва ще й підживлює такі сумніви цілеспрямованими кампаніями з дезінформації та пропагандою в соціальних мережах.

Правда в тому, що ця війна посеред Європи вимагає дечого і від нас. Так, грошей, які ми витрачаємо зараз і в майбутньому на нашу безпеку, бракує нам деінде. Ми це відчуваємо. Але я також скажу: без безпеки все інше - ніщо. Лише якщо ми всі солідарно і довгостроково виділятимемо необхідні для цього кошти, наша оборонна промисловість зможе надійно нарощувати обсяги виробництва і, таким чином, також сприяти нашій безпеці.
 
З початку війни Сполучені Штати надавали Україні трохи більше 20 мільярдів доларів військової допомоги на рік - при валовому внутрішньому продукті в 28 трильйонів доларів. Подібні зусилля, безумовно, повинні бути мінімумом, яких докладає кожна європейська країна. Адже, зрештою, ми говоримо про найбільшу загрозу безпеці на нашому континенті, про війну тут, в Європі, навіть якщо ця війна має глобальні наслідки. Лише якщо ми в цьому будемо переконливими, Путін також зрозуміє, що не буде ніякого продиктованого миру за вказівкою Москви, тому що ми цього не допустимо!

Це підводить мене до того проблиску надії, дорогий Крістофе Гойзґен, про який Ви згадали у своєму вчорашньому вступному слові. Цей проблиск надії існує, і він сильніший, ніж іноді можна вважати, переглядаючи програми новин або читаючи газети. Ми згуртовані більше, ніж будь-коли. Швеція і Фінляндія вирішили вступити до НАТО. Ми ухвалили нові оборонні плани в рамках НАТО. Ми в Німеччині закріпили в нашій конституції спеціальний фонд у розмірі 100 мільярдів євро для Бундесверу. Близько 80 відсотків цієї суми вже пов’язані контрактами. Міністр оборони Пісторіус і я вирішили розмістити німецьку бойову бригаду на постійній основі на східному фланзі НАТО, в Литві. Саміт НАТО у Вашингтоні в липні покаже, наскільки суттєвий внесок Європа зараз робить у безпеку євроатлантичного регіону. І це добра новина до 75-річчя Альянсу.

Росія, навпаки, не досягла жодної зі своїх військових цілей. Путін хотів взяти Київ за два тижні. Два роки потому Україна звільнила більше половини окупованих Росією територій. Росія втратила контроль над західною частиною Чорного моря. І все це, в першу чергу, є заслугою Збройних Сил України. Я зі щонайбільшою повагою ставлюся до їхньої мужності та їхнього важко здобутого успіху! Але й підтримка з боку всіх нас також зробила у це свій внесок. Це має стати для нас стимулом не послаблювати зараз зусилля, а рішуче продовжувати йти цим шляхом. Німеччина є саме такою, рішучою і водночас вдячною за нашу згуртованість, сьогодні і в майбутньому. Щиро дякую!